До 25-річчя виводу військ з Афганістану

Інтерв’ю з воїнами-афганцями 

14 серпня 1964 року

у селі Покровка Краснокутського району Харківської області

 народився рядовий

КОВРИГА МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

 (нині  житель села Дублянка)

«25 жовтня 1982 року мене призвали до лав Радянської Армії. Військову службу розпочинав у навчальній частині прикордонного військового комітету Державної безпеки міста Керки (Атамурат) Туркменської РСР. Здобув професію – водій бронетранспортеру.

07 лютого 1983 року був запрошений до Республіки Афганістан в складі мотоманеврової групи водієм бронетранспортеру в місто Андхой, потім -  місто Шибирган. Під час військових операцій працював водієм бронетранспортеру для прикриття військових колон,  а також приймав участь у спецопераціях.

Неодноразово возив офіцера загону до центрального штабу де познайомився з місцевим офіцером-афганцем. Поволі зав’язувалася незначна розмова, яка переростала у дружні стосунки з частуваннями жареним насінням та місцевими стравами. Офіцер, як виявилося, добре володів російською мовою та навчався в Харківській школі міліції. У думці промайнуло: «Земляк!» Під час чергової спецоперації я побачив серед полонених басмачів свого «друга - земляка», який дивився на мене ворожими очима. Виявилося, що він був засланий з банди моджахедів до штабу Державних військ регіону для ліквідації одного з радянських високопосадових офіцерів.

Службу закінчив 08 лютого 1985 року».

Записано зі слів Ковриги М.М.

28.01.2013

учнем 10 класу Дублянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Покулем Владиславом

22 березня1961 року

у селі Червоний Прапор Краснокутського району Харківської області

народився та проживає старшина

 ВЕЛЬМОЖНИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ

«До лав Радянської Армії був призваний 14 травня 1980 року. Військову службу розпочинав у навчальній частині міста Теджен Туркменської РСР.  Пройшов підготовку санітарного інструктора.

22 листопада 1980 року я потрапив до республіки Афганістан у місто Пули-Хумри у батальйон забезпечення паливом в якості санінструктора супроводу медичного забезпечення військових колон. Тривожні маршрути пролягали через міста Кундуз, Кабул, Джелалабад, Баграм та інші «гарячі точки».

Під час руху до Джелалабаду колона наразилася на засідку. Свист куль, мінометний обстріл справляли своє враження на нас - молодих юнаків. Були поранені. Саме тоді я вперше випробував себе як санінструктор. Довелося рятувати товаришів та надавати їм першу медичну допомогу. На все життя в пам’яті залишилися слова командира: «Поздоровляю! Ти пройшов бойове хрещення!»

Залишився в пам’яті ще один епізод із життя воїна-афганця.

Кундуз залишився позаду. Зустріч з «зеленою долиною» (гаряча зона де відпочивали і накопичували сили бандити) навіювали неприємні відчуття. Знову засідка. «Духи» зустріли колону шквальним пересічним вогнем. Навкруги відбувалося щось неймовірне. Земля здригалася від чисельних вибухів. В повітрі пахло смертю. За короткий час 11 поранених товаришів, одного вбито. Та, дякувати Богові, на допомогу вчасно прибула  мотострілецька піхота на БМП (бойова машина піхоти) та БТР (бронетранспортер), зверху прикривали  вертольоти. Бандитам дали відсіч.

Звільнився 24 червня 1982 року».

Записано зі слів Вельможного О.Я.

28.01.2013

учнем 10 класу Дублянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Покулем Владиславом

08 травня 1964 року

у селі Іскровка Чутівського району Полтавської області

народився сержант

СВАТЕНКО ФЕДІР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 (нині житель села Дублянка)

«Мене, майже дев’ятнадцятирічного юнака, призвали до лав Радянської Армії 30 березня 1983 року. Проходив військову підготовку у навчальній частині міста Іолотань (Йолетен) Туркменської РСР. В якості командира мінометного підрозділу в червні 1983 року по тревозі літаком був відправлений до столиці республіки Афганістан міста Кабул, де проходив військову службу у 181 військовому полку «Тёплый стан». В рейдах виконував обов’язки командира мінометного розрахунку, а в складі супроводу колон  стрільцем охорони. Пройшов Кабул, Баграм, Хариотон та інші «гарячі точки». Страшні випробування приготувала солдатська доля на чужій землі. У спогадах залишилися лише смуток, жаль та світла пам’ять тих, хто віддав своє життя в тій війні, увійшовши в безсмертя.

Звільнився з лав Радянської Армії у квітні 1985 року».

Записано зі слів Сватенка Ф.О.

28.01.2013

ученицею 11 класу Дублянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Федосієнко Валерією

01 травня 1969 року

у селі Сонцедарівка Краснокутського району Харківської області

народився та проживає  рядовий

ЧАЮН СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

 «Лави Радянської Армії мене зустріли 16 травня 1987 року в навчальній частині міста Ленінакан (Гюмрі) Армянської РСР. Військову  підготовку проходив у автомобільному батальйоні.

16 листопада 1987 року літаком був  відправлений до столиці республіки Афганістан міста Кабул звідки відправлений до міста Баграм. Місце служби: батальйон зв’язку. В обов’язки входило керувати машиною «КАМАЗ», яка була облаштована під радіостанцію №142. Головним нашим завданням було забезпечення зв’язком колон супроводу і групи підтримки. Були такі дні, що жити доводилося у машині.

10 лютого 1989 року був учасником виводу радянських військ з Афганістану. Кордон пересік у місті Термез».

Записано зі слів Чаюна С.О.

28.01.2013

ученицею 11 класу Дублянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Федосієнко Валерією

20 лютого 1960 року

у селищі Коломак Валківського району Харківської області

народився старший сержант

ХРАНОВСЬКИЙ ІГОР ОЛЕКСІЙОВИЧ

(нині житель села Дублянка)

«02 листопада 1978 року  призваний до лав Радянської Армії у навчальну частинну Чернігівської області Козелецького району селища Десна (засноване в 1960 році, як окружний навчальний центр Київського військового округу), а у травні 1979 року переведений для подальшого проходження  служби в ракетну бригаду міста Біла Церква Київської області.

15 січня 1980 року передислокований у місто Ворошиловград (Луганськ) для формування четвертої гвардійської мотострілецької дивізії в 340-ий гвардійський танковий полк. В середині січня 1980 року наш 340-ий гвардійський танковий полк було передислоковано у місто Термез Узбецької РСР для доукомплектування 285-ого танкового полку 181-ої мотострілецької дивізії. У складі 285-го танкового полку передислоковано до республіки Афганістан. З березня по листопад 1980 року ніс службу на санітарному автомобілі АС-66, який призначений для проведення профілактичних заходів та діагностування уражень, лікування потерпілих і догляду за ними. Виконував евакуаційні дії по вивозу поранених і тяжкохворих з території Афганістану.

Листопад 1980 року - демобілізувався на батьківщину.»

Записано зі слів Храновського І.О.

28.01.2013

ученицею 11 класу Дублянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Федосієнко Валерією

10 вересня   1960 року

у селі Бідило Краснокутського району Харківської області

народився рядовий

ЛОПАТКА ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ

(нині житель села Дублянки)

«26 жовтня 1979 року призваний до лав Радянської Армії в навчальну частину прикордонних військ Середньоазійського військового округу міста Термез. Узбецької РСР.  З квітня 1980 року ніс службу у 12-ій прикордонній заставі на Узбецько-афганському кордоні. У серпні цього ж року був відправлений до навчальної частини  міста Термез для спецпідготовки для участі у бойових діях на території Республіки Афганістан. На початку вересня  пройшов відбір в Пянджському прикордонному загоні. Після чого вертольотами  направлений  на територію Афганістану в гірський масив Паміра, де проходив службу в десантно –стрілецькій групі №2. Бойове завдання полягало у знищенні банд формувань моджахедів у гірських поселеннях.

Звільнився у лютому 1982 році».

Записано зі слів Лопатки П.М.

28.01.2013

учнем 10 класу Дублянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Покулем Владиславом